Про нас Контакти Оформити передплату Передплата

Немішаєвський ефект

Сергія Замідру без перебільшення можна назвати одним із ідеологів реформування місцевого самоврядування в Україні. Тривалий час вивчав цю сферу у Франції, Туреччині, Німеччині, Норвегії, потім впроваджував одержані знання, супроводжуючи децентралізацію на Київщині в ролі експерта Офісу реформ.

Але на якомусь етапі зрозумів, що методика консультацій та просвітництва не відзначається особливою ефективністю. Реформі потрібна конкретна модель, котру можна було б оглянути у 3D форматі, помацати і переконатися у її дієвості. Саме тому у 2015 році вирішив балотуватися на посаду голови Немішаєвської селищної ради, котра перебувала на роздоріжжі. Тобто могла увійти до складу Ірпінської, Бучанської чи Бородянської громад, або стати самостійною, об’єднавшись із навколишніми селищами. Останній варіант переміг вже перед виборами 2020 року, і це можна назвати одним із успіхів нового голови, оскільки Немішаєве на той час здобуло репутацію самодостатнього селища з неповторним обличчям. 

Інкубатор ідей

У кожного голови є своя фішка, котра залежить від освіти і вподобань. Працівник культури організовує фестивалі, вчитель акцентує увагу на освіті, інженер на комунальному господарстві і так далі. Сергій Замідра свого часу здобув освіту в КПІ за спеціальністю прикладна математика. А тому пріоритетним напрямком його діяльності стала цифровізація підходів до формування оптимальних smart-рішень для розвитку громади.

2015 рік, проте в кабінеті голови навіть комп’ютера не було. В інших підрозділах ставлення до цієї сфери подібне. А тому довелося все починати практично з нуля. Розробили проєкт чіткого обліку пільговиків та реалізації їхнього права на безкоштовний проїзд з допомогою електронного квитка. На конкурсі кращих практик місцевого самоврядування Ради Європи він виборов перше місце. Завдяки цьому досягли дві мети: зекономили значні кошти і зменшили соціальну напругу, викликану постійним конфліктами між перевізниками та пільговиками. Потім запустили реєстр територіальної громади, програму пошуку шляхів економії фінансових ресурсів, систему контролю пуску зовнішнього освітлення. Спочатку це був дистанційний пуск через дзвінок на сервер, освітлення вмикалося і вимикалося по визначеній таблиці, яка динамічно змінювалася в залежності від сонячного освітлення, згодом, цю систему замінили іншою: на всіх точках зовнішнього включення поставили реле з прив’язкою до геокоординатів. Систему контролю за освітленням поширили на всю громаду. 

Немішаєве поступово стало перетворюватися на інкубатор ідей для розвитку місцевого самоврядування. З ініціативи селищної ради до Стратегії Київської області було включено проєкт створення Центру інноваційного розвитку громад, реалізація якого в майбутньому дасть змогу збирати і поширювати найцікавіші знахідки. Громада прожила п’ять цікавих років. Сьогодні дрон – така ж звична штука, як і смартфон, але в 2015-му ці залізні птахи, які збирали геопрострові дані територій громади з допомогою ізраїльських фахівців, були дивом. Кілька разів у селищі проводилися літні табори для талановитих дітей-науковців, діяли спеціалізовані громадські ради з культури, спорту, молодіжної політики, регулярно збирався молодіжний парламент. 

Чуття єдиної громади

Згідно з самоврядною філософією Сергія Замідри, громада має бути громадою у повному розумінні цього слова, тобто усвідомлювати себе як гурт, котрий має конкретну мету, лідерів, актив. У країнах, де він побував, формування спільнот є навіть важливішим завданням, ніж сама справа, навколо якої люди єднаються.

І рано чи пізно це спрацьовує на результат в потрібний час у потрібному місці. Для цього реалізуються програми розвитку участі, коли люди залучаються не лише до розробки рішень і контролю за їх реалізацією на всіх етапах, але й до виконання. На одній із сесій затвердили постійні пропорційні частки витрат на розвиток різних сфер міста. Наприклад, 3-4% від бюджету – на культуру, 2% – на спорт, 1% – на молодіжну політику, і якщо бюджет збільшувався, відповідно зростало й фінансування. І не члени виконкому ухвалювали рішення, куди спрямувати ці гроші, а спортивний, культурний та молодіжний, чи актив якоїсь іншої сфери. Далі йшло економічне зростання на довірі. «Якщо ви не знайдете точки дотику з людським потенціалом громади, то у вас не буде швидкого розвитку, нам це тоді вдалося…»  – розповідає Сергій Замідра. 

Він фактично будував нову систему взаємовідносин в громаді, яка мала діяти незалежно від того, хто займає крісло голови, чи який склад ради. Але, мабуть, для того, аби та система утвердилася на рівні ментальності громади, як мовиться, увійшла у її кров і плоть, потрібно було більше часу. Можливо, два скликання, а може, й більше. Щоб через школу самоврядної активності пройшло хоча б одне покоління. Однак Сергій Замідра вирішив не брати участь у виборах голови 2020 року, бо зрозумів, що в межах однієї громади самоврядної революції не зробиш, для цього потрібні реформи в масштабах всієї країни і вже бачив своє місце у цих процесах. Сьогодні він перший заступник голови Всеукраїнської асоціації громад. Тим часом Немішаєве обрало іншого голову. І отут знову постає проблема наступності, коли кожна нова команда мете по новому, відмовляючись від протореного шляху, застосовуючи іншу філософію, інші підходи в роботі з людьми, набиваючи гулі старими граблями. Словом, програми залученості людського потенціалу пішли в кошик. Але до кошика не можна було викинути цифровізацію і звичку активістів до прозорості та співучасті. 

У потрібний час

І отут саме час нагадати тезу про чуття єдиної громади, яке буде ефективним у потрібний час у потрібному місці. Такий час настав. Практично всі гуманітарні та волонтерські штаби, які діють сьогодні в Немішаївській громаді, сформувалися на основі груп молодих активістів, які розвивали той чи інший напрямок. Нові можливості виявила й цифрофізація. Завдяки швидкому поширенню інформації, комунікації активістів, механізмам реєстрації, координації з областю, гуманітарним штабам вдавалося в стислі строки збирати та евакуювати велику кількість людей. На основі цього досвіду Координаційний центр з питань тероборони, де почав працювати Сергій Замідра з початком війни, спільно з МВС та Мінінтеграції розробили загально державний чат-бот з евакуації, який надалі супроводжувала команда Сергія Замідри. Це працювало так: будь-яка людина, котра перебувала в окупації заповнювала віртуальну форму про місце перебування, необхідність додаткової підтримки, ці дані миттєво потрапляли до єдиної бази, і як тільки відкривалися «зелені коридори», цим людям надходила інформація про час і місце евакуації. Виходить, що посіяне Замідрою, не тільки зійшло, а стало давати плоди. Його досвід визнали не лише в Україні, але й Європі. 4 квітня він виступав з доповіддю на Європейському конгресі місцевого самоврядування у Польщі, згодом на Європейському економічному форумі, а пізніше на Світовому урбаністичному форумі.

Під час і після війни

–Чи можна впроваджувати немішаєвські підходи до організації життя громад під час війни? – запитую Сергія Володимировича.  

–Можна і навіть потрібно, бо зміцнення довіри в громаді завжди на часі. Але головний фокус має бути на перемозі. Тобто роботу треба розділити на два етапи: перший – екстремальний, той, що ми зараз переживаємо, і другий відбудовний. Не думаю, що в голови буде час на запровадження нових проектів, бо економіка падає, жити стає важче, треба думати про латання дірок, де вони з’явилися, про забезпечення людей елементарним – дахом над головою, теплом, водою. В умовах війни громадам треба зрозуміти, що фінансові потоки змінилися, у держави гроші обмежені, а тому треба думати, щоб громада не втратила ті можливості, які має. Треба максимально використовувати власні ресурси, залучати можливості бізнесу, шукати міжнародні гранти. 

З чого слід починати після перемоги? 

 –Коли війна закінчиться, треба звернути увагу на людей, які воювали і повертаються в громаду. Вони потребуватимуть всебічної підтримки, і передусім, психологічної. Це дуже важливе питання, бо йдеться про стабілізацію громад після війни, адже у ветеранів сформувалося дуже гостре сприйняття справедливості. Тож якщо громади не усвідомлять необхідності перебудуватися, і забезпечити прозорість, відкритість, звітність, залученість під час роботи, то зіткнуться з внутрішніми конфліктами, до цього треба бути готовим.  Для цього знову ж таки треба використати можливості цифровізації. Місцеві жителі повинні одержати змогу не лише побачити громаду в цифрах: об’єкти, землі, великі і малі підприємства, демографію, але й дізнатися про її перспективу, тобто стратегію, пріоритетні напрямки розвитку, причому до формування цієї стратегії має бути залучено якомога більше людей. А бюджет – це вже другорядне, якщо ми знаємо, куди йти, і свої можливості, то сформуємо його швидше і легше.  Якщо кожна з інституцій починає працювати на доповнення, тоді легше шукати гроші, залучати партнерів. Наступний етап – координація діяльності всіх, хто причетний до реалізації стратегії. Громадам у будь-якому випадку доведеться розвивати співпрацю із сусідами в питаннях розв’язання місцевих проблем, наприклад, переробки сміття, забезпечення водою тощо. Можливостей дуже багато, але їх треба бачити. 

– Але як відкрити громадам очі і на свої можливості, і на інноваційні підходи? 

 –Всеукраїнська асоціація громад проводить навчання голів і нерідко безпосередньо в громадах. Але розуміємо, що час вчити не лише голів, але й всі категорії управлінців, депутатів і навіть активістів. Окрім нас представників місцевого самоврядування навчають в Українському католицькому університеті, Київській школі економіки, запускає відповідну програму Києво-Могилянська академія. Але цього недостатньо, можна було б започаткувати курс основ місцевого самоврядування в аграрних університетах та в інших вишах, розширити мережу он-лайн семінарів. Я впевнений, що найближчим часом освітніх можливостей для органів місцевого самоврядування буде значно більше, прийомні наша асоціація цьому сприятиме. 

Коли ви працювали в Немішаєвому, чи не виникло думок щодо управлінської структури громад? 

–Коли ми працювали над змінами до Конституції України в частині місцевого самоврядування, обговорювалася пропозиція про те, щоб надати громадам можливість змінювати підходи до механізмів управління. Наприклад, у США в громаді, окрім голови, який є політичною фігурою, в штаті є професійний менеджер, якого громада наймає після конкурсу. Це людина спеціально підготовлена, якій не треба рік чи два, щоб освоювати ази управління апаратом та різними сферами. Голова формує загальне бачення, є обличчям громади, але безпосередньо управляти громадою, поліцією, комунальною службою мають люди, які мають професійну освіту. Ще один висновок із мого практичного досвіду: в управлінському штаті громад мають бути не лише архітектори, які відповідають за будівництво об’єктів, але й фахівці, які займаються розбудовою соціуму.

Чи можуть громади з великим центром зрозуміти, що треба селам?

–Я в цьому сумніваюсь. Тим паче в ситуації, коли формування підходів до розвитку сільських територій є пріоритетом держави. Проте після децентралізації ситуація складається не на користь цього напрямку. Бюджети в сільських громадах обмежені, партизацію на виборах спустили до самого низу, і в результаті серед депутатів більшість становлять представники центру,  а не сільських територій. В таких умовах села часто забуваються. Що треба робити? Перше і ключове: розробити і затвердити Концепцію розвитку сільських територій, бо дія попередньої закінчилася 2020 року. Ми мусимо це зробити невідкладно, якщо хочемо виконати всі умови вступу до ЄС.  До речі, всі країни спільноти мають до 2023 розробити нову концепцію, яка має триматися на двох стовпах: агропромисловому та сільському розвитку, які є нерозривними, бо не можна відділяти фермера від громади. Поляки перші розробили такий документ. І от, якщо відкриємо його преамбулу, то прочитаємо приблизно таке: шлях, яким ми йшли останніх 20 років, зробивши акцент на розвиток окремих точок зростання, коли якесь містечко визначали точкою зростання, розвивали його і сподівалися, що навколо розквітатимуть щасливі громади, себе не виправдав. Це призвело до того, що точки зростання зростали, але навколишні території занепадали. І це в Польщі, де була розроблена програма розвитку сільських територій, яка фінансувалася великими європейськими грошима. В Україні такий підхід та ще й без грошей, без реальних програм підтримки фермерства та малого підприємництва, тим більше не спрацює. Ми в цьому переконалися на досвіді попередніх років. Молодь продовжувала виїжджатиме із сіл в міста та селища, народжуваність падала, закривалися освітні та культурні об’єкти. Тобто децентралізація та реформа місцевого самоврядування, на жаль, не змогли зупинити деградацію сільських територій. Отже, на нас чекає робота над Концепцією, в якій підходи до розвитку сільських територій будуть кардинально змінені. А потім дуже цікава робота щодо її реалізації.