Посівна 2023 на Ізюмщині під питанням 

Звільнена Ізюмщина поступово оговтується від шоку, завданого бойовими діями та окупацією. Сюди стали повертатися місцеві, в тому числ аграрії та підприємці. Оглядають свої виробництва, торгові точки, поля, помешкання, оцінюють збитки. До багатьох об’єктів і сільгоспугідь ще доступу немає: «Міни!» – застерігають таблички.  

Загальна картина Ізюма доволі сумна. Колись дуже жваве місто сьогодні майже не дихає, його пульс ледве можна намацати. Найбільше потерпіли центральна та східна частини міста за річкою Оскіл, які прийняли на себе найбільше вогневих ударів. Центр міста – в руїнах.

Постраждало близько 80% житлового фонду, практично знищено інфраструктуру. Якщо в сусідній Балаклії вже відновили водо- та газопостачання, то в Ізюмі про це і не мріють. Досі немає електрики. У переліку найнеобхідніших гуманітарних потреб мерії – буржуйки, дрова, матраци, ковдри, спальні мішки, свічки. Шансів на відновлення опалення багатоквартиних будинків, газопостачання, забезпечення людей житлом до зими немає, а тому місцева влада порушує питання про евакуацію. Її  потребують близько 15 тис місцевих жителів. 

Кілька років тому мені випало побувати в одному із найкращих господарств цієї громади ТОВ «Югран», яке впроваджувало сучасні грунтозахисні технології і завдяки цьому добивалося в цьому степовому посушливому регіоні доволі високих результатів. Інноваційні підходи господарства навіть привернули увагу FAO, яке організовувало на його базі семінар для аграріїв. В березні цього року я спілкувася з керівником цього господарства Юрієм Михайловим телефоном – минуло лише кілька днів з початку окупації, а тому жевріла надія, що ворога відтиснуть і вдасться посіяти. Не вдалося. Натомість війна всіяла поля небезпечним залізяччям, підняла бур’яни до пояса, пошкодила техніку, розвіяла працівників по всіх усюдах. А тому сівба переноситься на невизначений строк.  

–Я не сказав би, що господарство повністю знищене, нам пощастило більше, ніж іншим, господарські будівлі підлягають ремонту, більшість одиниць техніки також можна відновити. «Одразу після звільнення ми подали заяву до прокуратури, яка переадресувала її в СБУ, в результаті відкрито провадження за фактом захоплення нашого господарства. Очікуємо що слідчі органи виїдуть на місце, і тоді підрахуємо всі втрати: сюди ми відносимо 500 га пшениці, які не могли зібрати, вона почорніла, висипалася і заросла бур’яном, а також не отриманий врожай соняшнику, який не посіяли, але під нього були закуплені насіння і добрива,  пошкоджені склади, техніку, розкрадене пальне і добрива. Це приблизно десятки мільйонів гривень, – розповідає Юрій Михайлов.

Господарства, які побували в окупації, не знають, з чого починати. І чи починати взгалі. Вже зрозуміло, що осінню посівну треба пропустити. Але о цій порі зазвичай починали готуватися до весняної кампанії. Купували добрива, насіння, засоби захисту. Обігових коштів завжди бракувало, але сьогодні їх немає взагалі. Оскільки ТОВ «Югран» у так званій червоній зоні, йому призупинили дію кредитних угод, які були узгоджені на початку року на 8 млн грн. Половину з цієї суми перед весною вдалося одержати, а решту банки заморозили. Щоб відновити у перспективі кредитування треба братися за відновлення заставного майна, але коштів на це не має. Замкнуте коло. Позика, одержана під програму 5-7-9, втрачає свій пільговий сенс, оскільки  банк вимагає виплачувати відсотки під приводом того, що не до кінця закрита бюджетна заборгованість.  Навіть приватна земля в цьому регіоні нікого не цікавить. 

 Дивно поводяться страхові компанії: незавжаючи на те, що в угодах було чітко прописано всі ризики, в тому числі і втрата майна через бойові дії, вони відмовляються від своїх зобов’язань. Виходить, що війна – це сфера впливу господарств? 

«Абсурд якийсь, а тому виникли ножиці: з одного боку окупанти, які нам зруйнували господарство, а з іншого – бюрократизм і недосконалість агрополітики, які під час війни стали особливо виразними…» – обурюється Юрій Михайлов.

Ринок агропродукції та матеріальних ресурсів також не дуже привітно ставиться до територій, які звільнені, або знаходяться поблизу бойових дій. Постачальники, посилаючись на ризики, деруть з виробників три шкури, а трейдери, навпаки, пропонують мізерні ціни та завищують транспортні витрати. А тому логістика з’їдає близько 70-80% вартості продукції. І це при тому, що ціни на зерно на світових ринках доволі високі, наприклад, кукурудза реалізується по 250-270 євро/т.  Але наступного року, згідно з багатьма прогнозами, світова ринкова кон’юктура буде дуже несприятливою, чого в такому випадку чекати українським аграріям? Як в таких умовах досягати хоч якоїсь прибутковості?

«Створюється враження, що первинна ланка сільгоспвиробництва – точка, в яку сходяться всі негаразди та ризики…» –  говорить Юрій Михайлов.   

Чого чекають аграрії від держави? 

– Зважаючи на масштаб руйнувань та утрат в країні, розраховувати на додаткові механізми допомоги не приходиться. Дуже важливо, щоб держава зберегла стабільність фінансовї системи, захистивши від банкруства системні банки.  Механізм бронювання працівників має бути більш прозорий і зрозумілий, слід також налагодити ефективну систему страхування ризиків. Щоб не було так, як до війни, коли банкіри вели нас в якусь страхову компанію, яка потім у випадку форс-мажорів, повязаних із війною, умиває руки. А ще прискорити розмінування територій. І подолати бюрократію. Наприклад, для того, щоб порахувати збитки – прямі і непрямі, ми повинні знову ж таки витрачатись на юридичні процедури: довідки, експертні висновки і т.д. Очевидно, що на такі території, як Ізюмщина, було б доцільно відрядити спеціальні комісії, які швидко, компетентно та надійно, на основі єдиної методики порахували б збитки сільгосппідприємств, фермерів, агропереробників та видали експертне заключення, яке було б основним документом для податківців, банкірів. 

Сподіваємося, що на наші проблеми звернуть увагу країни-партнери, міжнародні організації. Ми дуже хотіли б взяти участь у посівній кампанії 2023 року…. – підсумовує Юрій Михайлов.