Громада на старті

Два роки тому було створено Олексіївську об’єднану громаду. Велике районне начальство, яке було проти, стверджувало, що на сільське територіальне об’єднання чекають непевні часи виживання. А вона не лише виживає, а й живе.

З ЧОГО РОЗПОЧАТИ?

– Якщо громада розпочинається з придбання автомобіля для сільського голови, то вона не має жодних перспектив, – уважає заступник Олексіївського сільського голови Тетяна Руденко. – Ми ж на початку купили соціального автобуса.

Втім, автобус – це було трішки пізніше, а розпочиналася громада справді з проблем. Створювало їх районне начальство, яке сиділо в Первомайську та не бачило Олексіївської об’єднаної територіальної громади в сільському форматі, як кажуть, упритул. Чиновники як розмірковували: ОТГ має створюватися в межах району. У цьому разі села, в яких свій інтерес і ментальність, мають об’єднатися з містом обласного значення Первомайськ, колишньою всесоюзною хімією. Однак села мислили інакше: якщо для міста важливий феєрверк і салют на велике свято, парк розваг, то для них – присадибне господарство, розпайована земля довкола, збереження села як такого.

А те, що від об’єднання міста обласного значення із селом нічого путнього не вийде, можна було пересвідчитися на власному досвіді. Колись велике українське село Олексіївка було районним центром, допоки поряд у 50–60-ті роки минулого століття не побудували на чорноземах хімкомбінат, а біля нього – місто Первомайськ. Населення там назбиралося з усього неозорого СРСР: що їхало, як кажуть, і впало з потяга, те й оселилося в Первомайську, до якого переїхав райцентр. Туди поступово перекочовувала цивілізація: медицина, культура, освіта. З ними й люди. А Олексіївка вмирала. Нині це село не має навіть власного будинку культури. В довколишніх же селах почасти залишилося від кількох десятків до кількасот мешканців. Є такі, де фельдшерсько-акушерські пункти, за словами сільського голови Анатолія Страхова, не відвідував сімейний лікар (не проводив прийом, не вирішував проблем) понад два роки. До речі, центр первинної медицини розташовано в Первомайську.

Було зрозуміло, що в ситуації, коли більшість депутатського корпусу становили б мешканці Первомайська, рішення ухвалювали б на користь міста. Бо курка, кажуть у народі, гребе до себе, а не під себе. Звісно, якби постало питання, де закрити школу: в місті чи селі, то перемогло б місто… Це був ще один аргумент на користь створення сільської громади.

– Ми жалкуємо, що не створили громаду років 20 тому, як у Польщі, – зауважує Тетяна Руденко. – Всі ці роки – це руйнування закладів культури, медицини, що дісталися нам після створення громади, тепер їх потрібно відновити.

МУКИ НАРОДЖЕННЯ

Олексіївську громаду, до якої ввійшли спочатку 23 села, а згодом приєдналися ще два, створювали в муках. До речі, не всі сільські голови погод­жувалися на об’єднання, деякі сподівалися зберегти все як є, а головне – «хлібні посади». Здоровий глузд, як кажуть, переміг, але було втрачено прірву часу. А час, як відомо, – це гроші.

Якби об’єднану громаду створили раніше, то, напевно, її села отримали так звану інфраструктурну субвенцію, якою стимулювали перші громади. А це – великі гроші, які не дісталися ОТГ. Понад рік бюджет громади складався із сумарного бюджету сільських рад, і лише від 1 січня нинішнього року Олексіївська громада перейшла на прямі відносини з Кабміном.

– 17 мільйонів, які ми мали на розвиток тоді, й 68 мільйонів тепер, правда, велика різниця? – запитує мене пан Страхов. – Однак, маючи навіть менші кошти, ми той рік не згаяли, а багато що зробили.

Найбільша гордість пана голови – Центр надання соціальних послуг, в якому працюють 26 осіб і обслуговують 300 душ. Це надання допомоги тим, хто її потребує. І не продуктовими наборами, як зазвичай, а грошима на банківську картку. Громаду ж не обдурити, адже тут кожен на виду. В рамках програми створено пункт прокату, де можна безоплатно отримати інвалідну коляску, тростину та інші засоби, яких потребують літні люди й інваліди. Завдяки програмі «Соціальний автобус» кожен мешканець сіл, що входять до громади, може безоплатно дістатися свого колиш­нього райцентру – міської цивілізації. Втім, аби поголитися чи зробити зачіску, в Первомайськ їхати не потрібно, адже для цього запущено програму «Безкоштовний перукар». Аби запозичити досвід роботи соціального центру, на Слобожанщину до Олексіївки приїздили представники громад із різних куточків України.

– Ми не закрили жодної бібліотеки, жодного закладу культури, – хвалиться сільський голова, – навпаки, плануємо спорудити в Олексіївці культурний центр.

Освіті приділяють особливу увагу, адже, як зазначав Бісмарк, міцність держави залежить від учителя та священника. Щоправда, аби зберегти школи в селах, деяким довелося змінити статус, скажімо, з НВК – на ліцей чи гімназію. Є свій відділ освіти і культури: завідувач опікується школами, заступник – клубами й бібліотеками. Відколи освітою керують на місцях, у школах громади з батьків припинили збирати кошти на потреби освітніх закладів.

– Я заборонив це робити директорам під страхом звільнення, – наголошує сільський голова. – Ми виділяємо достатньо коштів і на ремонти, і на обладнання шкіл.

У Киселях, де освітній заклад закрили кілька років тому, збираються відкрити початкову школу. А то як виходить: робочі місця в селі є цілий рік завдяки агрофірмі «Киселі», що не лише обробляє землю, а й розвиває тваринництво, а школи – ні, немає. Дивись, доярки вирушать туди, де дітям надають якісну освіту. А так першачки не трястимуться жахливими дорогами 20 кілометрів туди й назад шкільним автобусом, що, звісно, не сприяє навчанню.

ЗЕМЛЯ-ГОДУВАЛЬНИЦЯ

Грошей потрібно чимало. Насамперед – на ремонт та утримання шкіл, адже держава виділяє кошти лише на зарплату вчителям, а решта витрат – зусиллями громади. На майбутній культурний центр. На медицину. Її ж реформували відомо як: щоб створити амбулаторію сімейного лікаря, потрібно укласти угоду з 1500 пацієнтами. Уявляєте, яку територію має обслуговувати лікар, якщо в селах від кількох десятків до кількох сотень мешканців. Тож слід створювати ФОП, а вже фізична особа-підприємець набере лікарів, фельдшерів та інший персонал. А це – також гроші. Де їх узяти?

Можна говорити про якісь комунальні підприємства, що куплять агрегат для переробки чагарників біля посадок на тріски для опалення, про інші бізнеси. Однак їх ще треба створити. І як би там що не крутилося, головний бізнес – це земля.

Вільної як такої немає. Державну, що була в резерві й запасі, роздали свого часу «потрібним» людям на 49 років усього під 3% орендної плати. Он холдинги й сільськогосподарські товариства вже по 12% платять власникам паїв.

– Ми розуміємо, що це корупційні схеми, й намагаємося підняти орендну плату до 11–12%, –зазначає Анатолій Страхов. – Де землю неефективно використовують, ми також бачимо… Доходить навіть до суду, в якому ми розриваємо орендні договори.

З’ясувалося, що також є і неінвентаризована земля, яку слід поставити на службу громадам.

Дійшли руки в громади й до сіножатей і пасовищ. Пам’ятаєте, як колись власникам сертифікатів на земельні паї додавали й по кілька гектарів сіножатей і пасовищ. Ріллю розпаювали скрізь. А луки десь розпаювали, а на території Олексіївської громади – ні. Ці землі використовували колишні КСП і ті, хто прийшов їм на заміну, розоравши пасовища, а от законні власники луків не мали до них жодного стосунку. Тепер настав час повернути цю землю власникам, а вони вже мають вирішувати, що з нею робити.

– Коли ми взялися розпайовувати цю землю, то іноді доходило до війни з сільгоспвиробниками, – зізнається Анатолій Страхов. – Вони платили до бюджету 1–3%. Тепер же той, хто використовуватиме цю землю сам чи віддаватиме її в оренду, платитиме земельний податок та ще й ПДВ.

За рік право власності на сіножаті повернено більш як тисячі особам. У громаді підрахували, що надходження від луків і пасовищ до місцевого бюджету тепер зростуть утричі.

КОЛО ЛІСУ

Розмова з Олексіївським сільським головою торкається не лише грошей, котрі наповнюють місцевий бюджет, а й робочих місць. Зазвичай місцевий люд шукає їх не там, де закопано їхній пуп, а в Росії, Польщі, Чехії. Місцеві сільгоспвиробники не дуже поспішають створювати їх. Зрозуміло, великі холдинги так упакувалися технікою, що живого люду їм потрібно небагато, а фермери середні й дрібні або обходяться кількома робітниками, або лише власною родиною. Отож кооператив «Екофорт», який створили прибульці з Харкова, зацікавив місцеву громаду.

Розпочалося все з двох гектарів землі, яку містяни отримали для ведення особистого селянського господарства на тій підставі, що кожен громадянин України має їх право отримати. Право-то має, але… А ці хлопці спромоглися. Склалися до купи й вийшов клапоть майже дюжину га – не надто великий, але достатній, щоб розпочати цікаву справу.

Запитаєте, що можна створити на кількох гектарах землі? А зелений туризм. Для цього, за словами автора ідеї Богдана Гвіздала, потрібні мінімальні капіталовкладення: шматок землі на узліссі, намети, інструктори й велике бажання вести здоровий спосіб життя. Фестиваль, що триває від травня до вересня, так і називається – «Коло лісу». Люди будують місто каменів, влаштовують тренінги й майстер-класи, подорожують, займаються східними практиками, віддають душу мистецтву. Є коник, який провезе вас мальовничими місцями. Гомільшанський заповідний ліс зовсім поряд. Це найсильніший аргумент, якщо сотні людей з’їжджаються до Верхньобишкинського староства, що входить до Олексіївської громади. В перспективі – будівництво кількох хат із саману, а отже, буде толока.

В кооперативу є пасіка на сотню вуликів. У того – дві бджолині сім’ї, в іншого – п’ять, а разом – величенька пасіка. В планах – експортувати екологічно чистий мед до Китаю. Вже й упаковку для цього розробили.

Зрозуміло, що сама собою виникла ідея збору й реалізації лікарських трав, є бажання засадити окремі ділянки малиною, смородиною та іншими багаторічними ягодами. За словами Верхньо­бишкинського сільського старости, люди, яким припав до смаку кооператив, їздили до Львова навчатися цієї нелегкої справи.

Втім, голова кооперативу Богдан Гвіздала зауважує, що і збирання лікарських трав, і вирощування ягід довелося поставити на паузу, бо трави слід сушити, а смородину та малину – заморожувати. А це – неабиякі інвестиції. А від держави – ані підтримки, ані грантів людям, які дбають про робочі місця.