Ідеологія сталого розвитку сільських територій стала відповіддю Європейського Союзу на низку викликів, що з’явилися наприкінці 1980-х. Серед них знелюднення сільських поселень, забруднення довкілля, втрата основ національної ідентичності, підвищення попиту на чисті харчі та відпочинок на природі тощо. Спільнота виробила загальну стратегію, яку кожна з країн адаптувала відповідно до своїх соціально-економічних, демографічних та природних умов. Тобто країни мали право посилювати стратегію сталого розвитку, але жодного разу не опускати її нижче встановлених стандартів.
Німеччина належить до країн з особливо сильною політикою розвитку сільських територій, яку можна взяти за взірець. В європейську стратегію щодо цього питання вони внесли свої національні особливості – порядок, системність, плановість, обов’язковість, націленість на конкретні результати. Чи досягнули чого прагнули? Здебільшого. Сьогодні з 82,6 млн людей 47 млн (понад половина!) проживає в сільській місцевості, хоча в сільськогосподарському виробництві задіяні лише 1,4 % сільського населення, тоді як 63 % працюють у сфері надання послуг (логістика, обслуговування, навчання), решта залучена в інших галузях. Сільські регіони перетворилися на двигун енергетичних реформ у Німеччині. 2015 року частка відновлювальної енергії в загальному споживанні електроенергії становила 13 % (з них 68 % – біоенергія та 14 % – вітрова енергія). Сільська місцевість – улюблена мета мандрівок. Рівень зеленого туризму характеризується 15,4 млн ночівель щороку в спеціально обладнаних для цього садибах. У сільських регіонах концентруються високотехнологічні підприємства. Наприклад, фірма Bresserу (Мюстерланд / ПРВ) – лідер ринку з виробництва телескопів, мікроскопів, спортивної оптики та метеорологічних станцій, компанія MMG у Варені (Мюрітц) – з виготовлення найбільших та найсучасніших гребних гвинтів для океанічних суден. Однак дрібні підприємства все ж переважають.
Відповідно до рівня заселеності створено достатню соціальну інфраструктуру – освітні та медичні заклади, підприємства для надання послуг. Хоча перед цим німцям довелося пережити неочікуваний шок від територіальної реформи. «Спочатку об’єднаються управління, потім закриються школи, лікарні, лікарські практики, аптеки, поштові відділення, останньою чергою – сільські пивниці. Та незважаючи на це, протягом століть від одного покоління до іншого передається в спадщину подвір’я», – написав у дослідженні Данкварт Гуратч.
Здавалося би, з такими показниками сільського розвитку можна було спочивати на лаврах, однак федеральний та земельні уряди постійно тримають руку на пульсі сільських територій. Вважається, що їхній стан та рівномірність розвитку є запорукою суспільної згуртованості. В звіті Федерального уряду щодо стану Німецької єдності за 2017 рік вказується на важливість подолання регіональних структурних слабкостей. А у звіті Федерального уряду щодо розвитку сільської місцевості ставиться чітке завдання: «Приваблива сільська місцевість повинна бути збережена як самостійний простір для життя, ведення економічної діяльності, відпочинку та як природний простір, а також гарантувати забезпечення та якість життя людей. Гнучкі рішення повинні знаходити підтримку не тільки з урахуванням демографічних змін. Інвестиції в промислове господарство, стале землекористування, в проведення досліджень і розвиток, а також у транспортну, комунікаційну та постачальну інфраструктури мають покращувати перспективи сільської місцевості…».
Звертає на себе увагу те, що стан Німецької єдності та розвитку сільських територій перебуває під постійним контролем. За підсумками моніторингів корегується федеральна та місцева політика. А тепер скажіть, які відомства займаються розвитком сільських територій в Україні? Частково Мінрегіонбуд, частково Міністерство інфраструктури, частково Мінагропродполітики. Чи розроблено ідеологію сільського розвитку? Чи створено державні дорадницькі центри, які допомагали б громадам орієнтуватися в ринковому просторі, допомагали б складати проєкти розвитку?
Тим часом в органах влади Німеччини досягнуто консенсусу щодо того, що виклики сільської місцевості мають долатися з участю всіх без винятку міністерств та відомств. Так, у Коаліційній угоді партій CDU, СSU та SPD з 2013 року було сформовано доручення долучити до інтегрованого розвитку сільської місцевості відповідальні відомчі органи. Під керівництвом Парламентського державного секретаря при Федеральному міністерстві продовольства та сільського господарства Петера Блезера було створено Робочий штаб «Сільський розвиток», до складу якого ввійшли високопосадовці з усіх відомств. Своєю чергою, цей штаб підпорядковується Міжміністерській робочій групі «Сільська місцевість». Окрім цього було створено Раду експертів із сільського розвитку, яка готує рекомендації щодо відповідної політики. Так, восени 2017 року ця Рада в своєму експертному висновку сформулювала вісім ключових вимог. Зокрема, орган рекомендує Федерації запровадити дерегуляцію для маленьких та середніх підприємств, посилити комунальне фінансування, затвердити Національну стратегію оцифровування. Федеральне міністерство продовольства та сільського господарства підтримало рекомендації Ради експертів та сформулювало Програму десяти пунктів щодо викликів для сільської місцевості.
Приплив іммігрантів призводить до того, що в одних регіонах чисельність сільського населення збільшується, проте в економічно слабких – зменшується. Молоді люди, шукаючи вищого заробітку та кращої інфраструктури, виїжджають із села і більше не повертаються. Відзначається зменшення в окремих регіонах молодих жінок, котрі, на думку експертів, мають вирішальне значення для розвитку та стабілізації сільської місцевості, оскільки є основою родинних структур і набагато активніші від чоловіків у громадських справах. Незважаючи на економічне благополуччя та загалом високий ступінь зайнятості, в Німеччині поряд із сильними регіонами є структурно слабкі, які страждають від безробіття та еміграції, скорочення або застою економіки, низьких доходів та слабкого комунального фінансування. Регіони, в котрих зменшується чисельність населення, намагаються шляхом надання дешевої землі під забудову привабити нових жителів та підприємців. Це часто призводить до ще більшого застою, знелюднення сіл та конфліктів у землекористуванні. Зі зростаючим рівнем старіння населення збільшується потреба в поліпшенні медичного забезпечення та догляду. Сільські лікарі після виходу на пенсію часто не знаходять наступників, а лікарні закривають відділення, оскільки витрати в розрахунку на одного пацієнта зростають у кількараз порівняно з міськими. І в Німеччині, на жаль, закриваються сільські школи, в яких чисельність учнів сягає критичного рівня. Отже, зростають вимоги до організації громадського транспорту, виникає потреба в створенні маленьких шкіл.
Сільські території Німеччини фінансуються як мінімум із чотирьох джерел: бюджетів ЄС, Федерації, федеральних земель і власних надходжень. Місцеві громади одержують частки від податків на прибуток та оборот. Окрім цього їм повністю перераховується промисловий податок та акциз, податок на землю та на предмети споживання (на розкіш).
Спільна аграрна політика ЄС, яка реалізується з допомогою Європейського сільськогосподарського фонду для розвитку сільської місцевості (ELER), має два стовпи. Перший містить підтримку фермерів через прямі виплати, другий – організацію привабливого життя на сільських територіях. Протягом 2014 – 2020 років німецьке село одержало 9,4 млрд євро з фонду ELER. До них додалися ще 4,7 млрд євро з федерального бюджету плюс 2,7 млрд євро з бюджетів земель. Так що сільські території загалом у цей період одержали 16,8 млрд євро, це приблизно 2,4 млрд євро щороку.
Досить цікавим є механізм підтримки з фонду ELER. Тут застосовується підхід LEADER, згідно з яким у регіонах створюються локальні групи активності, котрі розробляють регіональні концепції розвитку. В Німеччині разом створено 321 LEADER-регіони, котрі покривають приблизно дві третини площі країни. Для обміну досвідом та інформацією проєкти LEADER зв’язані між собою через національну службу зв’язку при Федеральній установі з питань сільського господарства та продовольства, яка своєю чергою є складовою Європейської мережі розвитку сільської місцевості.
Її автори наголошують на необхідності активної участі в цьому місцевих громад.
– Підхід «згори – вниз» сам по собі не працюватиме, треба застосовувати підхід «знизу – вгору», щоб до цього процесу залучалися дійові особи на місцях, які братимуть участь у процесах комунікації. Це дуже важлива складова політики розвитку, – говорила керівник Департаменту сільського розвитку Федерального міністерства продовольства та сільського господарства Німеччини Антьє Фрезе під час виступу на круглому столі, організованому Німецько-українським агрополітичним діалогом. – Ідеться про громадські об’єднання, активність батьків у школах, добровільні пожежні частини. Є багато видів діяльності, які роблять сільську місцевість привабливою, і такі речі мають визнаватися державою й одержувати сприяння. Важливо також шукати партнерів у сусідніх громадах, надавати цим процесам науковий супровід…