Останній бій сержанта Олега Лєбєдєва
Ми втрачаємо найкращих. Для нас, редакції журналу, це не просто слова – під Бахмутом загинув Олег Лєбєдєв, один із засновників підприємства, яке є видавцем журналу.
Схиляємо голови.
Проводжаємо у Вічність і обіцяємо зберегти пам’ять про Героя навіки.
Краще за нас скаже його побратим Олег Поліщук.
Друг Лебідь прийшов добровольцем у 204 Окремий батальйон територіальної оборони 241-ї бригади територіальної оборони м. Києва в перші дні повномасштабного вторгнення орків на нашу землю – на початку березня. Потрапив у військову частину по знайомству, бо до того оббивав пороги власного військкомату в Солом’янському районі столиці та був одним із багатьох добровольців, кого заносили у список, але при цьому не передзвонювали.
У березні-квітні Друг Лебідь брав участь в обороні Києва в районах Гостомеля і Мощуна. У липні–вересні він разом із побратимами був на виконанні бойового завдання на Донбасі. Саме на початку серпня Друга Лебедя призначили на посаду головного сержанта стрілецької роти. Яскравий лідер, прекрасний комунікатор, добрий порадник, боєць, котрий дбав про своїх побратимів як про власну сім‘ю. «Це мої хлопці – і я буду з ними до кінця», – так завжди казав Друг Лебідь.
2 грудня 2022 року він зі своїм підрозділом прибув у Бахмут на чергове бойове завдання.
З самого початку підрозділ потрапив у найважчі бої – позиції 24/7 штурмували вагнерівці. У перший же день Олег цілу добу був разом із хлопцями, й увесь час вони вбивали орків, що ні на хвилину не припиняли атаки. У першому бою в його роті було чотири 300-х, яких він особисто евакуював із поля бою.
Далі – безперервні приступи на наші позиції, під час яких Друг Лебідь постійно був зі своїми побратимами.
23 грудня орки розпочали новий масштабний штурм у районі Бахмута. Друг Лебідь забезпечував підкріплення. Він завів свіжих бійців і відразу став до бою з навісними зеками-вагнерівцями.
За наказом командира роти головний сержант після заведення підкріплення на позиції повинен був повертатися на ротний опорний пункт. Однак Олег сказав: «У такий момент я своїх пацанів не залишу» – і продовжив свій останній бій разом із побратимами, відбиваючи атаку за атакою. Було дуже багато ворожої артилерії, і близько опівдня стався роковий приліт.
Друг Лебідь загинув миттєво від розриву ворожого снаряду, отримавши травми, несумісні з життям. Загинув у бою, захищаючи свою родину і свою країну, в критичну хвилину не покинув особовий склад як справжній командир, справжній лідер, справжній боєць.
«Ми маємо битися і, якщо треба, вмерти, щоб жили наші діти», – так говорив, жив і воював Друг Лебідь!
Загинув смертю Героя справжній українець, чоловік, батько, друг, командир, колега. Саме на таких, як він, тримається наша Україна, кується наша Перемога. Саме завдяки таким, як він, героїчний Бахмут – український, а тілами орків всипані поля Донбасу.
Олег – чудовий сім’янин, разом із дружиною Наталією виховував доньку Софію та сина Данила. Це неймовірна втрата і біль для родини! Діти Героя залишилися без батька, який тепер із небес спостерігатиме за їхніми успіхами.
Спи спокійно, Друже Лебідь, спочивай у своїй достойній Вальгаллі, тримай рубежі на небі, а ми продовжимо їх тримати на землі! Вічна Тобі пам’ять і земля пухом! 
