Земля жива й земля говорить з нами
Стою на цій пронизливій межі. Я бачив різні землі цього світу. Я бачив зими, весни, бачив літа, лани, поля, рідні й чужі. Яким ти будеш, двадцять другий рік? Я сподіваюся, переможним будеш і все незмірне в душах ти розбудиш, всю глибину та синь морів і рік.
А справді, в Бразилії колись я дивувався їх ґрунтам червоним. Мені один з експертів говорив: червоноземи – зовсім непогані, я слухав і кивав. І занотовував: на землях Нано Перейри соя дає рясний і щедрий урожай, але завдяки тому, що господар десятки років практикує No-till, його земля дорожча рівно вдвічі, аніж земля сусіда. А потім я їхав Францією, з директором «Франс Хібридс», відомим у Європі породами свиней Гелексі й Макстер, і бачив рябі поля – великі білі камені вкривали ґрунт, і їх неможливо було позбутися, плуг постійно вивертав нові.
– Які у вас недобрі землі, – зауважив я своєму приятелю.
– Недобрі? – здивувався він. – Іспанці приїздили й казали: дуже добрі, рівні, а ви кажете: недобрі.
Читачу мій, я точно знаю, що кажу.
Тому що я бачив ваші поля, точно бачив. Тому що я бачив майже всі поля в Україні. Таких полів у світі небагато. А в нас – вся Україна.
Колись на Львівщину поляки, турбуючись про стан свого спільного підприємства, відрядили агрономів-консультантів, бо переймалися, що українці не зуміють виростити пшеницю. Проте, подивившись на землю і копнувши пару лопат, порахувавши вгодованих галицьких хробаків, махнули рукою: тут вам й агронома не треба, виросте саме. У нас землі такі захімізовані, що треба не агронома, а хіміка-теоретика, а у вас…
А ще був випадок, коли британець, подивившись на українські поля, набрав землі в кишені. Каже: у мене ферма на самому краєчку Британії, там камінь і сіль, то я хоч мамі покажу, яка земля буває на світі.
Втім, вирощую садок уже років десять і знаю, що й на нашій землі, яку можна продавати в баночках, як чорну ікру, можна занапастити врожай. Експерименти: що виросте без участі людини – майже завжди приречені. Як у садово-городніх, так і в промислових масштабах. Отак купиш із десяток саджанців черешні: то якесь засохне, то листя крутить, то якесь воно хирляве стирчить, і ягоди не солодкі. Врешті все з’їдять шпаки. От шпаки дуже задоволені, їм все підходить. А рослина – примхлива істота, то їй фосфору бракує, то калію, то алюмінію, то бору, а якщо даси фосфору, то, бачте, не в тій формі, непридатній для засвоєння. Іноді взагалі забажає чогось вишуканого, наприклад, молібдену. А ще ж бордоська суміш не від усіх хвороб і шкідників лікує. Треба їй якихось імпортних ліків від «Байєра», «Басфа», «Сингенти» і «ДюПона». Й ото, щоб жменю черешень з’їсти. Хоча брешу, не жменя там, кілька відер точно щороку родить. Одного разу персик психанув – кілограм двісті вродив.
Я люблю землю. Вона жива і говорить.
Я знаю людей, які розуміють її мову.
І я знаю нашу місію на землі – зберегти землю.
Це наше завдання на рік прийдешній і на всі роки, що нам відведені на землі. Виявляється, ми – як громадяни України – повинні зберегти нашу землю від загарбників. Окрім того, ми – як жителі України – повинні зберегти нашу землю від виснаження і спустошення комерційним рослинництвом, що не знає потреб збереження родючості – такого небагато зараз, але є. Ми повинні повернути силу збіднілим чорноземам. Сівозміною, покрівними культурами, сидератами, органічними добривами. Щоб залишити нащадкам не пустелю, а одну з найкращих земель на світі.
Про це наш журнал, який ми робимо друкованим для всіх, хто знає силу друкованого слова. Журнал, який переходить із рук до рук, в який можна заглибитися, з яким можна розмовляти, який здатен розширити ваш світогляд. Інтернет – хороша річ, але він змушує вас дивитися ролики, а, окрім того, він помирає, коли пропадає електрика. Журнал – цікава річ. Кожний примірник (і той, що ви тримаєте в руках, теж) здатен пережити століття. Інтернету тоді вже не буде, його замінить нова технологія, а журнал і тоді можна буде взяти з полиці, відкрити й поглянути в очі людям, які плекали землю сто років тому. Можливо, у ваші очі, тому що це ваш журнал. Чому би вам не опинитися на його сторінках? Цілком можливо.
Гайда в кіно.
Досить болісний фільм зняв Нетфлікс перед Новим роком – «Не дивися вгору». У головній ролі Леонардо Ді Капріо, той самий, що потонув на «Титаніку». Виявляється, він не потонув, а став астрономом. Гадаю, фільм ви вже подивилися, тому переповідати його можна без ризику. Двоє науковців виявляють комету розміром дев’ять кілометрів, яка летить у бік Землі. І вираховують, що вона точно зіткнеться з Землею за шість місяців. І на Землі зникне все живе. Далі – нищівна сатира на сучасне людство: президентка США не реагує на панічні заклики вчених, зайнята шоу та виборами, та й увесь світ і чути не хоче про смертельну небезпеку, поглинутий блогерами, тіктокерами й поп-зірковими подробицями стосунків. Ні, земляни цілком здатні захистити свою планету, розбити ці дев’ять кілометрів неземного походження ракетами, але… Тут знаходиться мільярдер, який виявляє, що в складі комети – цінних мінералів на сотні трильйонів доларів, і береться за благородну справу поділити ці трильйони, розкопати комету дронами, а не знищувати її. Врешті спроба ощадно поділити комету не вдалася, і планета гине, як і все живе на ній.
Кумедія та й годі, якби це не було так подібне до нашої дійсності. Ще зовсім небагато років тому ми знали імена видатних землеробів України, я розмовляв із живим Плютинським, я неодноразово зустрічався з Федором Моргуном, а сьогодні молодь у смартфонах вдивляється в програми точного землеробства і чухає потилицю: чому ж воно в полі не дає тих результатів, що в смартфоні. Я вже не кажу про політику. Я вже мовчу про економіку, коли добрива можуть подорожчати на двісті процентів, а паливо на сто процентів через політичні примхи.
До речі, фільм «Не дивися вгору» називається так, тому що за сюжетом – створюється політична сила з такою назвою, котра твердить, що світове лобі залякує людей якоюсь кометою і, щоб уникнути зомбування та паніки, треба просто не дивитися вгору.
Суспільство постправди саме таке. Фільм треба переглянути хоча б для того, аби знати, що втратити світ ми можемо набагато швидше, ніж здобували його.
Земля – жива істота, з душею і думками, тому й не завжди виходить у смартфоні запрограмувати й отримати результат, який створила програма.
Українська земля – могутній, але багатостраждальний організм. Вона горить вогнем на сході, вона задихається від спраги на півдні, культури на ній рухаються на північ.
Проте.
Плач не дав свободи ще нікому. На нас просто чекає велика робота, в якій головні чинники успіху – єдність, рішучість, наполегливість і постійне зростання в майстерності, опанування новітніми технологіями.
Якщо ви не аграрій, це нічого не змінює для вас. Земля в нас одна на всіх, і ми її повинні вберегти всі разом.
На ринку землі ніби спокій і порядок. Ніхто ні в кого землю з рук не видирає і ніхто ні на кого з дрючком не йде з двох причин. По-перше, сірими схемами вже схоплено все, що можна було підгребти, а по-друге, пайовики не квапляться продавати по три тисячі доларів гектар, бо знають, що буде й чотири, й п’ять. А кому вже край, той продає, але ж і покупці не квапляться купувати, навіщо їм податки платити, вони краще візьмуть в оренду на 49 років.
Ваші історії купівлі та продажу паїв будуть у журналі впродовж року. З одного боку, грань років нічого не означає для людини – вона живе, як жила, а, з іншого боку, є цикли, що малюють перед нами рік звершень і дій. Ми будуємо плани. Що і як ми посіємо і куди поїдемо влітку. Що у своїх громадах збудуємо або створимо. Будемо дослухатися, що нам скаже земля. Чекати дня, коли принесуть новий журнал «TERRA ЗЕМЛЯ», в якому будемо говорити один з одним, і я говоритиму з вами.
З Новим роком, читачу. Будемо ми з вами мудрі та щирі, то всі комети пролетять повз нас, усі вороги відступлять, бо проти щирості й добра всі ворожі підлості безсилі.
