Революції переробки не буде

Сировинна модель українського агро зазнала через війну настільки глибокої кризи, що питання вибудовування ланцюжків доданої вартості стало обговорюватися в професійній спільноті надзвичайно інтенсивно. Проте чи призведуть розмови та мрії до реального результату?

Інна Мєтєлєва, голова ГО «Агрополітичний діалог «Аграрна рада», експерт з питань агропродовольчого ринку

ВІЙНА ТА ІНВЕСТИЦІЇ В ПЕРЕРОБКУ: ХТО, НА ЯКИХ УМОВАХ І ЧИ НА ЧАСІ?

Тема внутрішньої переробки та збільшення частки експорту саме переробленої аграрної продукції звучить на рівні бізнесу та уряду не один десяток років. Проте істотної зміни структури експорту так і не відбулося! Війна знову актуалізувала такі проблеми внутрішньої переробки, як:

Фінансові можливості та власні обігові кошти бізнесу лімітовані під першочергові операційні потреби. Банки пропонують своїм клієнтам здебільшого короткострокові кредитні лінії, часто завдяки програмі 5–7–9. Іноземні інвестори співчувають, але поки не готові брати на себе ризики, оскільки практичних рішень страхування військових ризиків на сьогодні немає.

Ці питання обговорюються на рівні перших осіб держави та ключових міжнародних фінансових і страхових агенцій. Є вже перші рішення від міжнародних страхових пулів у США та ЄС. Великобританія на черзі. Проте вимоги до позичальників ускладнені, тож знайти українські компанії, які можуть відповідати заявленим критеріям, сьогодні важко.

Слід розуміти, що середня довоєнна окупність проєктів переробки становила 5–7 років, на що неможливо розраховувати в поточній си­туації.

Наразі ми можемо бачити розвиток переробки на біоетанол – через порушення логістики імпорту паливно-мастильних матеріалів та здорожчання ціни. Цей напрям має економічний сенс як для українського ринку, так і експорту.

Розвиток внутрішнього ринку потребує державного стимулювання. Це робить внутрішню переробку залежною від експорту й волатильності цін. Окремі проєкти реалізуються як першочергові пріоритети для розширення можливостей зберігання, логістики та перевалки через сухі порти, часто спільно з європейським бізнесом.

Щодо переробки та виробництва харчових продуктів, незначні інвестиції зустрічаються поки що лише на рівні нових виробничих ліній у рамках наявних виробництв та для виробництва харчових продуктів на потреби армії.

Саме тому переробної «революції» від аграріїв, які стикнулися з кризою сировинної моделі, очікувати не варто.

Коштом яких ресурсів бізнес сьогодні може фінансувати проєкти внутрішньої переробки з фокусом на експорт? Це:

Чи готовий український бізнес навіть за наявності цих інструментів і відповідності критеріям для отримання фінансування брати на себе додаткові довгострокові зобов’язання в умовах воєнного стану і прогнозувати свою діяльність? Чи має на сьогодні бізнес та уряд відповідь на питання: на яких ринках і з якою переробленою продукцією нас готові бачити? Адже перемовини щодо продовольчої безпеки й постачання української продукції на сьогодні зосереджені все ще здебільшого на зерновій групі. Як переробка, так і вихід на новий ринок також потребують додаткових інвестицій, міждержавних перемовин, регулювання та тривалості в часі.

Питання взаємопов’язані та відкриті…

ІНОЗЕМНІ ІНВЕСТОРИ СПІВЧУВАЮТЬ, АЛЕ ПОКИ НЕ ГОТОВІ БРАТИ НА СЕБЕ РИЗИКИ.

ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО АГРО В ЄС: РИЗИКИ МАЛІ, ВЕЛИКІ?

Європейський ринок є найближчим преміальним ринком для наших виробників. І водночас це ринок з високою конкуренцією і власним виробництвом.

Відповідно до плану заходів із виконання Угоди про асоціацію з ЄС («Пульс Угоди»), Мінагро­прод­політики має зобов’язання виконати 696 завдань, що становить 31% від загальної кількості завдань у рамках угоди для України.

Окрім того, одні з найскладніших перемовин стосуються агропромислового сектору. Оскільки кожна країна захищає передусім внутрішній ринок і внутрішнього виробника та накладає додаткові обмеження щодо входу на нього українських компаній. І окрім перемовин у Брюсселі перемовини йдуть із кожною окремою країною за всіма категоріями аграрної продукції.

Наразі триває боротьба за всебічну підтримку України за кордоном: військову, політичну, економічну, фінансову. Міністерство економіки, Мінагропродполітики, Держспоживслужба, об’єднання виробників, бізнес-асоціації є активними учасниками таких перемовин. Саме тому ЄС, Великобританія, Канада та ряд інших країн із початком війни спростили доступ до своїх ринків продукції з України. Проте це тимчасові послаблення. Перемовини продовжуються, попри окремі протестні рухи на рівні європейських виробників. І ухвалення позитивних рішень на нашу користь – це результат тільки такої взаємодії.

Чи може гіпотетичне довгострокове відкриття європейських ринків та навіть вступ України до ЄС змінити ландшафт агробізнесу в нашій країні, зменшити роль холдингів? Варто розуміти, що Євросоюз не вимагає структурувати український агросектор за розміром підприємств. Своєю чергою, країни ЄС також не мають таких обмежень.

Проте розвиток малого підприємництва має значну підтримку, зокрема через субсидії та податкові пільги, фінансові програми на рівні ЄС. В Україні ми також бачимо, що програми Євросоюзу 2022–2023 рр. субсидують саме малих виробників та діяльність в агро з найменшою або граничною дохідністю. Існують і специфічні програми підтримки: так, наприклад, 2023 р. Польща буде додатково субсидувати фермерів, які недоотримують дохід через експорт українського збіжжя польськими логістичними маршрутами.

Щодо інноваційного розвитку і впровадження нових технологій, найбільше потрібних для таких проєктів кваліфікованих кадрів й інвестицій на боці великого бізнесу. Тому в поточних умовах інноваційного розвитку важливо мати доступні фінансові інструменти для подібних проєктів і сприятливу податково-інвестиційну політику на рівні держави.

Варто також не зациклюватися на європейському ринку. Ринки, які не менш важливі та все ще не забезпечені власним виробництвом, це і Близький Схід, і Азія.

Тому важливість лобіювання інтересів українських виробників має бути на всіх ринках, які є місткими та потенційними для нас. І як через політичні перемовини, так і бізнесові, роботу дипломатичного корпусу, бізнес-місій, виставок та інших промоканалів.

Тому ще раз підкреслю: ймовірніший сценарій розвитку української переробки – не «революція», а поступове збільшення експорту та частки української продукції на ключових ринках. Розглядаються також проєкти з реалізації переробки саме в цільових регіонах українськими компаніями, оскільки це спрощує доступ до регіонального ринку та інвестицій. 

БЛИЗЬКИЙ СХІД Й АЗІЯ, НА ВІДМІНУ ВІД ЄВРОПИ, НЕ ЗАБЕЗПЕЧЕНІ ВЛАСНИМ ВИРОБНИЦТВОМ.