Якщо громада хоче розвиватися, їй потрібно купувати землю!

Більшість громад уже зрозуміла, що основним і чи не єдиним високоліквідним активом у них є земля. Втім, переважна більшість ще не готова не просто оперувати спадщиною, а й активно нарощувати свій банк. Хоча окремі голови територіальних громад уже мріють про те як скуповувати землю.

Піщанська сільська територіальна громада Золотоніського району Черкаської області серед сусідів вважається успішною – зараз тут, наприклад, чи не кожен хвалиться перевиконанням бюджету. Причина – відносно великий збережений земельний банк комунальної власності. Руслан Семенюта, голова Піщанської СТГ, переконаний: земельний ринок потребує чергового реформування і головним гравцем на ньому мають стати громади.

МАЛЕНЬКИЙ РОЗМІР НЕ ДАЄ ЗАДОВОЛЕННЯ

– Як громадам більше отримувати з комунальної землі вже зараз?

– Переукладати договори, не чекаючи терміну закінчення. Ми по угодах, що були укладені по 4,5–8% від нормативної грошової оцінки, працюємо з підприємствами. Переконуємо, вмовляємо переукладати. Зараз ми ухвалили рішення, що віддаємо в оренду не менш ніж як за 12%.

Потрібно правильно працювати з неліквідом. Є ділянки з хащами. Шукаємо варіанти розкорчовувати. Ну і, звісно, кожен клаптик має йти через аукціон.

– Вам дуже заважають законодавчі обмеження щодо розміру ділянок, адже бізнесу цікаві консолідовані поля?

– Звісно, заважають. Тим більше ми витрачаємо зараз багато коштів на проєкти землеустрою щодо поділу більших ділянок. З іншого боку, орендарі несуть витрати за участь у кожному аукціоні: чи то 5, чи 20 га. Я вважаю, що обмеження має бути на рівні 50–100 га.

– У деяких громадах існує певна пастка залежності від великого бізнесу, одного гравця-монополіста. На вашу думку, який розмір виробника для ТГ вигідніший?

– Для громад сьогодні вигідніші великі підприємства. У них є хороший фінансовий запас, вони багато роблять благодійно. У малих немає на це коштів. От приклад: наш «Маяк» нещодавно вклав кілька сотень тисяч гривень на прибирання ділянки в центрі села від будівельного сміття. З малими ми б не домовилися.

Втім, у нашій громаді чотири потужні підприємства, тобто конкуренція є. В одні ворота не граємо.

– Проте згідно з загальними уявленнями в тій самій європейській практиці малі гравці дають більше робочих місць. Великі ніколи не зможуть надати достатню кількість вакансій.

– Звісно, повинні бути й великі, й маленькі. Ми були в Естонії, в Данії. Справді, надходження до бюджету там більше від малих підприємств. У типового фермера 500–700 га, відповідно 500–700 корів. Однак немає захоплених земель, немає нелегальних працівників.

Наші ж реалії полягають у тому, що переважна більшість дрібних гравців узагалі не сплачує податки. Якщо когось і наймають, то з 10 працівників показують одного, максимум двох. Земельні ділянки беруть в одноосібників без договорів, не декларують. Узяв паї в дружини, в матері, кума, сусіда, брата, свата – 20–30 га має. І навіть не реєструється як приватний підприємець: «Та це ж усе моє, чому я повинен реєструватися?».

Цього року ми почали з такою практикою боротися. Я залучив усіх старост, земельників. 70% коштів за 2022 р. стягнули. Хто не платив загалом, будемо подавати в податкову. Цьогоріч перевиконання бюджету пішло на рівні 130% тільки тому, що почали платити одноосібники.

ЧОМУ НЕ МОЖНА РОБИТИ ГОЛОВНУ СТАВКУ НА РОЗВИТОК ДРІБНОГО БІЗНЕСУ? БО ВІН НЕ ПЛАТИТЬ ПОДАТКИ!

– Ви вірите в те, що можна створити більш маржинальні сектори виробництва для дрібних агровиробників, змінити їх модель?

– Мабуть, ні. Щоб займатися високомаржинальною діяльністю, потрібна спеціалізована техніка. Їм же простіше продати кукурудзу з поля.

– Чи може ТГ створити певні умови для існування переробних хабів, на базі яких працювали б моделі кооперативів, об’єднання?

– Згадайте, як років сім тому заходилися організовувати кооперативи для здачі молока. Сьогодні в жодному населеному пункті їх не побачите. Втім, це питання еволюції. Або одноосібники побачать, що працюють у збиток, і почнуть віддавати ділянки, або врешті-решт будуть об’єднуватися.

Що стосується підвищення маржинальності, то, на мою думку, ключовим питанням тут є фінансове. Держава неспроможна змусити банки давати кредити з європейськими відсотками. А що може людина такого створити, щоб віддати позику з 50–60% річних? Уся проблема в кредитуванні.

ЗАРОБЛЯТИ НА ПОХИЛИХ

– Бачите можливості для збільшення банку комунальної землі? Готові самі викуповувати ділянки?

– Я над цим питанням задумувався. Потрібні певні зміни в законодавстві. Якщо власник паю хоче продати свою ділянку, першочергове право має бути за громадою, щоб ми могли наповнювати свій банк.

З іншого боку, знову потрібне банківське кредитування з хорошими відсотками. Коли ці механізми з’являться, громада зможе стати потужним гравцем. І це буде найправильнішим рішенням на ринку землі.

Якщо громада хоче розвиватися, їй конче необхідно купувати землю!

– Однак у вас же є й інші активи крім землі. Є у вас план розвитку територій?

– Плану поки немає, працюємо зараз. Так, активи є. Плануємо відкрити в колишньому освітянському приміщенні комерційний будинок для людей похилого віку.

Пройшла оптимізація школи в Шабельниках. У нас там велике приміщення, найбільший спортзал у всьому районі, басейн, тир. Ми знайшли поки що користувача, але в нас є і план Б: зробимо спортивний інтернат всеукраїнського значення. Дуже хороша велика територія, 1,5 км до Дніпра.

Є гуртожиток – хочемо під переселенців капітальний ремонт зробити.

– Чи є робочі місця для переміщених осіб?

– Знайдемо потихеньку. Якщо судити навіть з апарату сільської ради, то в нас дуже великий кадровий голод. Недостатньо фахівців. Така сама ситуація на підприємствах. Так, населення в громаді велике, але люди не дуже хочуть працювати.

– Чи не розглядаєте питання аграрного комунального підприємства? Ви здаєте актив в оренду, але чи здатна громада сама створювати додану вартість?

– Ми зараз створили комунальне підприємство. У нас є до 100 га неуспадкованих паїв. Хочемо передати земельні ділянки на КП, щоб подивитися, наскільки воно зможе вигідно обробляти таку кількість землі. Техніки своєї немає, тому будемо пробувати найпростіше – кукурудза, соняшник.

Загалом я за будь-який кіпіш. Багато думаю за сміттєперероблення, сортування. Був у Копенгагені на відомому сміттєпереробному заводі з лижним курортом на даху – ну можуть же люди. Проте все впирається в кредити.

Ми цікавимося всім, навіть якщо ще і не впровад­жуємо.

– Який ваш найбільший головний біль?

– Сміття та каналізація. Поки що комерційного вивозу в нас немає. Є просто сміттєзвалище, на яке люди самостійно вивозять. Однак сиплють де попало. Розтягується це на поля, дороги блокуються. Все на плечах сільської ради. Щоб запустити вивіз, комунальному підприємству потрібна техніка. Знову питання кредитів.

– Найочікуваніша перспектива?

– Перемога. Живемо ж одним днем. Викручуємося, хоча дуже тяжко. Бюджет блокований, ракети в будь-який момент можуть прилетіти. Проте допомагаємо військовим і віримо.